top

МАГ/The International Association for the Humanities     ЖУРНАЛ МЕЖДУНАРОДНОЙ АССОЦИАЦИИ ГУМАНИТАРИЕВ | Volume 5, Issue 1 (34), 2016.

Комментарии Михаила Гаухмана к ранее опубликованным эссе. Часть 2.

Twitter ButtonGoogle+ ButtonFacebook Button

gauhmanКомментарий к эссе Павела Барковского 

Есей Павла Барковського знайомить із вартісним досвідом роботи неформального товариства філософів – «Беларускай філасофскай прасторы». Це товариство стало альтернативою «традиційним» академічним інститутам та університетам і додатковою площадкою для обговорення проблем філософського знання поза «традиційною» академією. Організаторам «Прасторы» вдалося запустити власний Інтернет-портал та створити декілька тематичних проектів, які передбачають проведення публічних лекцій і літніх шкіл, семінарів та конференцій, випуск журналів і збірників. Тож «Прастора» може слугувати прикладом для «світів науковців», належних до інших гуманітарних наук, у самій Білорусі, а також взірцем для гуманітаріїв в інших пострадянських країнах. Однак, за словами автора, майже через п’ять років існування «Прасторы» виникла низка «чинників стагнації». До них належать формалізація проектів товариства, наявність обмеженого кола учасників та поява аналогічних проектів – на кшталт «Летучого університету». Окремо відзначимо, що поява вузького кола «своїх» є неминучою, але необов’язково небажаною річчю. Щоправда, з есею незрозуміло, чи вдається залучати до «Прасторы» нових осіб, насамперед – студентів-філософів.

Що, як на мене, варто запропонувати білоруським філософам? Розширити коло проектів та їхніх учасників може допомогти сполучення зусиль із представниками інших гуманітарних наук. Звісно, тоді вже товариство перестане бути суто філософським, але важливо, щоб воно залишилося «Прасторою» для справжніх науковців. Не знаю, чи вдається створювати трансдисциплінарні наукові товариства. Адже відрізняються між собою не стільки різні гуманітарні науки, скільки різні гуманітарні науковці.

 

Комментарий к эссе Виталия Огиенко

Есей Віталія Огієнка заснований на розумінні Memory Studies як «відцентрованого заняття», тобто пов’язаного з різними науками без переваги чи історії, чи філософії, чи політології. Аналізуючи ситуацію із Memory Studies в Україні, автор констатує відсутність ґрунтовних конкретних досліджень. Він поділяє наявні публікації на три групи. Перша група – «традиційні» дослідження, в яких увагу перенесено з «фактів» на їхнє «значення» в українській національній пам’яті. Друга група – «статті про пам’ять західних наукових стандартів, що проте знаходяться поза звичайною для Memory Studies системою посилань». Автор пояснює, що такі статті розміщені на сайтах historians.in.ua, «Україна модерна», «Критика» та «Історична правда». Дивна характеристика від В. Огієнка: посилань немає тільки на «Історичній правді», позаяк цей ресурс не розрахований на науковців. Залишу це без коментаря. Третя група – серйозні науковці. Однак автор зауважує, що «очікувати від них посилань на модерні західні праці або включеності до актуальних дискусій не доводиться».

На жаль, В. Огієнко не наводить імена найбільш відомих та авторитетних українських фахівців із Memory Studies. Загалом автор вказує на непослідовність українських науковців: то вони прагнуть раз і назавжди сформувати понятійний апарат Memory Studies, то довільно тлумачать відомі поняття. Він убачає вихід у прийнятті того понятійного апарату, що вже існує в рамках Memory Studies. Інакше кажучи, потрібно запозичити та засвоїти вироблену термінологію світової науки. Відзначимо, що маніфестація «відцентрованого» характеру є засадничим принципом Memory Studies. Судячи із формулювання заголовку есею, трансдисциплінарність досліджень пам’яті на сьогодні залишається незатребуваною українськими науковцями, які не проводять змістовних дискусій. Наразі на сторінках «Українського історичного журналу» триває дискусія за темою «Якою має бути синтетична історія України». А чи можлива дискусія за темою «Якою має бути сучасна українська пам’ять»?

 

Комментарий к эссе Олены Дудининой

Стаття Олени Дубініної ставить проблему впровадження досягнень сучасного літературознавства у систему освіти. Судячи з викладу авторки, сучасне літературознавство є прогресивною дисципліною, що наразі просувається вперед у морі постмодернізованої гуманітаристики. Провідною галуззю є літературна компаративістика, з якої обізнані й історики. Досить буде згадати доробок Едварда Саїда. Складним є переведення результатів академічних досліджень до викладацької практики. Нові наукові здобутки вимагають перегляду «університетського канону», до якого належать розподіли дисциплін і тем. Запровадженню до університетського канону сучасної літературної компаративістики заважає, зокрема, євроцентризм «традиційного» літературознавства, для якого «світова література» – це література європейськими мовами. А головна проблема – методологічна: як перенести сучасні методології до університетського викладання?

О. Дубініна ставить на перше місце необхідність стирання кордонів між академічною наукою та університетським викладанням, які насправді є протилежними-в-єдності. Адже в українських університетах наукові дослідження перетворилися на другорядне заняття, що потрібне зазвичай для написання дисертацій і здобуття наукових ступенів. Авторка пропонує здійснити переформатування університетської освіти за допомогою введення спеціальних «додаткових факультативних курсів» та посилається на власний досвід створення таких курсів. Однак у мене виникає питання: чому нові курси мають бути факультативними? Чи тоді вдасться залучити до відвідування курсів студентів? І чи буде зацікавлена в них університетська адміністрація? А чому курси не можуть бути додатковими, але обов’язковими – для заліку? Насамкінець зауважу, що проблема не тільки у викладачах, а і в сьогоднішніх студентах. Чи вони настільки зацікавлені в якісних знаннях, що візьмуться опановувати нові курси? Наразі залишу останнє питання без власної відповіді.

 

Михайло Гаухман, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Луганського обласного краєзнавчого музею, старший викладач кафедри історії України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

,

Comments are closed.