top

МАГ/The International Association for the Humanities     ЖУРНАЛ МЕЖДУНАРОДНОЙ АССОЦИАЦИИ ГУМАНИТАРИЕВ | Volume 5, Issue 1 (34), 2016.

КОНСТРУКЦІОНІСТСЬКІ ТЕОРІЇ СЕКСУАЛЬНОСТІ В ГУМАНІТАРИСТИЦІ

Twitter ButtonGoogle+ ButtonFacebook Button

maertchikВ цьому есеї я хочу розповісти про серію нових академічних ініціатив, кілька міжнародних й українських проектів, які об’єднані спільною командою навколо ГО “Центр культурно-антропологічних студій”, а також методологічною базою – соціально-конструкціоністськими підходами до сексуальності. Загальною кількістю в цих ініціативах співпрацює близько 80 осіб, це університетські викладачки й викладачі з різних галузей соціогуманітарного знання, аспірантки й аспіранти, дослідниці й дослідники Академії наук з 15 країн переважно з пост-радянського простору, але також і з Центральної та Західної  Європи і Північної Америки.  До цих проектів належить:

До обширу цих наукових ініціатив можна зачислити також чимало інших досліджень, семінарів, міжнародних та республіканських конференцій, публікацій, що є дочірніми подіями, прямо пов’язаними з вище згаданими проектами, – вони були ініційовані в їх межах або відбулися під їх впливом.[1] Всі ці академічні події об’єднані як персоналіями, так і спільними ідеями послідовного конструкціоністського підходу, опонування есенціалізму, аналізу владних гендерних режимів і деконструкції нормативних структур сексуальності.

Завдяки цій кількарічній співпраці сформувалася дослідницька академічна мережа, що об’єднує вчених з пост-радянського простору та інших країн. Окрім принагідних очних зустрічей ми обмінюємося інформацією через гугл-групу gsp_reset@googlegroups.com, до якої можуть підписатися всі охочі.

В цьому есеї я поділюся своїми спостереженнями і міркуваннями щодо двох проблемних тем, з якими ми зіштовхувалися під час реалізації цих проектів. Перша, це превалювання біофундаменталістської парадигми у сфері досліджень гендеру і сексуальності. Друга тема торкаєтьсяконсервативності контексту (політичного і культурного), в межах якого реалізовуються проекти, пов’язані з сексуальністю, і як це впливає на ці проекти.

Біофундаменталізм або чи можлива “золота середина”.

Кілька років тому мені у співавторстві довелось здійснювати дослідження, що торкалося викладання гендерної теорії та теорії сексуальності в Україні [2]. Нашою метою було вивчити методологію, на якій уґрунтовано ці курси. Ми з колегою зіштовхнулися з фактом, що навчальні курси з теорії сексуальності вкрай рідко викладають в українських вишах. Але якщо таке і траплялося, то однаково практично ніхто, навіть серед гендерних експерток, не інтерпретували сексуальність через оптику соціального конструкціонізму. Наші інтерв’юерки й інтерв’юери розуміли сексуальність як біологічно задану складову людської поведінки, як “базовий інстинкт”, що в освітленні культури може проявлятися з деякими відмінностями, себто має варіанти. Звісно, беручи під увагу аргументи, що норми сексуальності відрізняються в різних культурах, інтерв’юерки оцінювали свої позиції як конструкціоністські і не відрефлексовували їх біофундаменталізму.

Одначе, курси лекцій, що приймають бодай дещицю біологічних пояснень, стають майже сліпими до соціальних структур і не бачать владних режимів. Біологічна складова паралізує, унеможливлює критичний підхід до сексуальності, вона мовби нейтралізує весь аналітичний потенціал конструкціоністських епістемологій. В цьому сенсі мабуть хибно казати про можливість “розумного поєднання” біофундаменталізму (есенціалізму) і конструкціоністських візій, – це не плавно перетікаючі епістемології, вони різко розділені. А наявність однієї анулює можливість іншої.

Поясню це на прикладі. Проаналізуємо, скажімо, загальновизнане твердження про те, що біологічні функції жінки виношувати, народжувати і вигодовувати грудьми дитину закладають її роль як матері. Твердження уґрунтовано як на конструкціоністській тезі (“роль матері”), так і на есенціалістичній (“біологічні функції”). Воно стверджує, що біологічні функції передують культурним і визначають їх. Саме твердження виглядає безпроблемним.

Але давайте спробуємо подивитись на цю тезу по-іншому. Уявімо собі, що в якомусь незвичному, дивному суспільстві панують інші правила. Там вважають, що дитина “виношується” не дев’ять, а вісімнадцять місяців. Спершу дитину виношує жінка, така її біологія. Як тільки дитина розвивається достатньо, щоб самостійно дихати, вона покидає лоно, а наступні дев’ять місяців її виношує чоловік, така його біологія. Адже дитина після народження не вміє ходити, а природа оснастила чоловіка сильним торсом і широкими плечами навмисно для того, щоб виношувати дитину другу половину терміну. Тільки повністю виношена дитина – в утробі і на плечах – росте здоровою і сильною. Тим часом у жінка перебуває на репродуктивних канікулах: вона годує грудьми новонароджене і не вагітніє, набирається сил для наступного зачаття, що наступить після завершення лактації. Водночас, вони з чоловіком виконують свої господарські обов’язки.

В цій культурі також є ідея про те, що існує “батьківський” інстинкт, а матері треба штучно встановлювати з дитиною зв’язок. Причиною цьому теж є природа: жінка виношує дитину механістично, неперсоналізовано, вона не комунікує прямо з дитиною, а чоловік емоційно заангажований, це сприяє встановленню контакту з дитиною, який триває потім все життя.

За таких культурних норм біологічна фукнція жінки виношувати і народжувати дитину  НЕ лежить в основі її ролі як матері. Виходить, в основі цієїролі взагалі не лежить біологічність. Ця роль культурно встановлена безоглядно до біології. Ця історія вчить нас ось чому: біологічні аргументи здатні пояснити будь-які узвичаєння, навіть протилежні до тих, що прийняті в культурі. Біологічні пояснення влаштовані так, що просто оправдовують дані культури, або “натуралізують” їх. За допомогою біологічних аргументів ми можемо сказати тільки те, що як є, так і має бути. Але з цих позицій ми не можемо поставити критичні питання: чому правила облаштовано саме так, а не інакше? Які владні режими облаштовують культуру? І що оправдовують біологічні пояснення, що вони вуалюють, стверджуючи, що як є так і має бути?

Біологічні пояснення, апеляція до біології закривають двері перед можливістю критичного аналізу, – цю думку ми намагаємося запровадити через проекти, націлені на вивчення констуркціоністських підходів у аналізі сексуальності.

З 2011 року в Києво-могилянській академії в Україні вже присутні курси з сексуальності, які уґрунтовані на квір-теорії, радикальній феміністичній критиці сексуальності, конструкціоністському аналізі сексуальності, – ці новоуведення відбулися завдяки зусиллям учасниць згадуваних проектів.

Епопея з консервативністю.

Нещодавно моя подруга, викладачка українського вишу, поділилася випадком. Під час підсумкового тесту з філософії студентка не відповіла на питання: “Що є особливістю філософії психоаналізу (фрейдизму) в трактуванні людської поведінки”. Серед трьох варіантів треба було позначити відповідь “статевий інстинкт”, але вона не позначила жодну. При обговоренні результати тесту моя колегиня поцікавилася, чому вона не виконала завдання, невже не знала відповіді? Та опустила очі: “Я знала. Але стидалась сказать”.

Може цей випадок є кумедним, та я його залучила, щоб проілюструвати одну посутню думку: консервативність, що домінує в публічному дискурсі, більше не можна вважати частиною ідеологічного плюралізму, це вже дещо інше, що стало не стимулом, але перепоною, гальмом для освітніх процесів. Коли проблемним є викладання такої класики, як фрейдизм, це стає особливо помітно. Але коли йдеться про більш новаторські речі як квір-теорія чи критична теорія раси, цей консерватизм перестає бути очевидним навіть для університетської професури з галузі гендерної теорії. В аудиторії практично втрачено можливість критичної, аналітичної, методологічної, креативної полеміки навколо багатьох актуальних питань сучасного повсякдення: чи це тема абортів, гей-прайдів, одностатевих шлюбів, акцій Пуссі Райот, ювенальної юстиції, чи гетеронормативності, розлучень, контрацепції, гендерної сегрегації, – лекторки впираються в густий заміс реакційного консерватизму, а нерідко – агресивності, письмових скарг деканам та прямих звинувачень (під час згаданого вище CRC дослідження нам оповідали про випадок скарги на лекторку, що у своєму курсі розповідала про Фрейдову ідею фаз психо-сексуального розвитку. В скарзі звучали звинувачення в “пропаганді орального сексу”). Можливість концептуальних полемік у більшості університетських аудиторій дуже ускладнена. Проникнення церкви в різні сфери освітнього процесу та законодавчої влади, реакційні реформи правової бази, зміцнення неопатріархату, роздмухування моральних панік, – все це маргіналізує, витісняє і навіть девіантизує спроби критичного аналізу сексуальності в університетських аудиторіях.

Цими спостереженнями і міркуваннями я хочу підвести до думки про важливість не тільки створення смаку до знань, але й заохочення активістських ініціатив студентства. Такі ініціативи можуть підтримувати й самі викладачки та викладачі. Акційні проекти можуть бути варіантами курсових і дипломних робіт, – такий досвід можливий, і він існує в багатьох західних університетах. Це може допомогти змінювати ситуацію з продукуванням знань і в наших вишах.

Своєю чергою викладачки і викладачі університетів, що брали участь в семінарах проекту, про який я згадувала на початку есею, в одну із сесійних зустрічей в березні 2012 року мали можливість взяти участь в феміністичному марші “Феміністичної Офензиви”. Вони проявили жвавий інтерес і мотивованість, а досвід участі в марші мав сильний емоційний ефект і інтелектуальний вплив на спільноту. Адже в таких акціях багато теоретичних знань стають емоційно наснаженими і отримують практичне підживлення.

В майбутньому ми плануємо підтримувати роботу мережі фахівців і фахівчинь в області конструкціоністських теорій сексуальності. Можливо, вдасться реалізувати ідею щорічних конференцій чи видавничої діяльності, що стимулюватимуть цю співпрацю, сприятимуть виробленню локальних знань та синтезу нових ідей і ініціатив. Але як би не повернулася історія далі, робота в цій царині чекає напрочуд цікава.

 

1. Ось для прикладу такі роботи: Crawley, Sara, Husakouskaya, Nadzeya. How Global is Queer?: A Co-autoethnography of Politics, Pedagogy and Theory in Drag // The Handbook of Autoethnography. Ed. by S.H.Jones, T.E. Adams, C. Ellis. Left Coast Press, 2013; ЛГБТ-сім’ї в Україні: соціальні практики та законодавче регулювання. Під ред. Г. Ярманової. Київ: ГО “Інсайт”, 2012.

2. Research “Gender and Sexuality Theories in the Curriculum: German-Ukrainian-Russian Comparative View” by Maria Mayerchyk and Olga Pkakhotnik (manuscript), supported by CRC Program, Central European University, 2012.

 

Марія МАЄРЧИК, к.і.н., старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України, заст. директорки ГО “Центр культурно-антропологічних студій”.

,

Comments are closed.