top

МАГ/The International Association for the Humanities     ЖУРНАЛ МЕЖДУНАРОДНОЙ АССОЦИАЦИИ ГУМАНИТАРИЕВ | Volume 5, Issue 1 (34), 2016.

Мандруючи просторами historians.in.ua

Twitter ButtonGoogle+ ButtonFacebook Button

2 - photo serdyukДва роки тому, коли амбітні українські історики Володимир Маслійчук та Андрій Портнов працювали над проектом про пострадянські трансформації в історичній науці, у них виникла ідея створити сайт, де б висвітлювалися інституції та інституційні зміни української історіографії. Їхнє «дітище» запрацювало з 1 січня 2012 року, тоді і стало зрозуміло, що ресурс вийде за рамки першопочаткової ідеї та стане дискусійним майданчиком і засобом для комунікації істориків різних регіонів України і з-за кордону. Ба, навіть більше – за короткий час сайт скооперував специфічну наукову спільноту дописувачів та читачів, про особливості якої у контексті функціонування ресурсу і йтиметься нижче. На специфіку сайту істотно впливає партнерство з Фондом Гайнріха Бльолля, що здійснює грантове фінансування ресурсу через своє Представництво в Україні. Також редактори отримали грант німецького фонду «Пам’ять, відповідальність, майбутнє» на формування окремої рубрики «Забуті жертви війни», що зараз інтенсивно поповнюється матеріалами. Контакти саме з німецькою стороною, вочевидь, обумовлена тим, що один з редакторів Андрій Портнов – зараз живе в Німеччині, а інший – Володимир Маслійчук – гарно володіє німецькою мовою. Але більш суттєво те, що фінансова підтримка дає змогу підтримувати адміністрування сайту, займатися його промоцією через участь у різних наукових міроприємствах. З іншого боку – грантова підтримка посилює відповідальність та дисциплінує редакторів, оскільки сайт працює за принципом постійного поповнення: «кожного дня новий матеріал». Відтак підтримується й цікавість читацької аудиторій, представники котрої кожного ранку відвідують сайт, щоб подивитися, що сьогодні цікавого опубліковано.

З точки зору «цікавого», то наповнення ресурсу є різноманітним: статті, повнотекстові публікації монографій та досліджень, огляди книг, рецензії, дискусії, авторські колонки, інтерв’ю, корисні оголошення. Важливо, що дослідження представлені як роботами з теорії історії, так і конкретноісторичними дослідженнями. У хронологічному сенсі поле діяльності теж широке, так, одна із дискусій була розгорнулася довкола сюжету з історії давнього Єгипту. Як на мене, то одним з найцікавіших жанрів є рецензії котрі тут відрізняються від тотального «одобрямсу» в офіційних наукових виданнях на кшталт УІЖу чи Записок N-ського педуніверситету. Іноді публікація відгуку переростала в дискусію між автором рецензованої книги та рецензентом на рівні кількох окремих текстів. Головну цінність сайту становлять дописувачі та читачі. При цьому редколегія заохочує залучення матеріалів локальних наукових спільнот, чому сприяє діяльність запрошених редакторів. Запрошення бути редактором місяця я вперше отримав у листопаді 2012 р. й опісля цього ще двічі виконував цю роботу. Редагування змушувало до пошуків цікавих матеріалів, тож доводилося звертатися в тому числі й до колег з Полтави. Таким чином локальна спільнота полтавських істориків залучалася до всеукраїнського історикуму та отримала змогу донести свої наукові ідеї до широкої професійної аудиторії. Так були опубліковані гарні тексти Оксани Коваленко, Олени Замури, Віти Лахно, Ігоря Гавриленка та напрочуд приємне інтерв’ю з Юрієм Волошином.

Подібні включення локальних спільнот у загальну мозаїку спостерігаються під час діяльності інших редакторів місяця. Так під час редагування Сергія Гіріка серед дописувачів була підвищена концентрація могилянців, Михайла Гаухмана – істориків із його рідного Луганська. У жовтні 2013 р. найбільше число поповнень (у тому числі й оголошень) подали дослідники Інституту археографії та канадські історики. Справа в тому, що редактором цього місяця був Олександр Панкєєв – науковий співробітник Інституту археографії, котрий саме тоді перебував на стажуванні в Канаді. Звісно, що сайт не замикається в якомусь регіоналізмі, а публікує матеріали дослідників із Росії, Польщі, Білорусії, Литви, Німеччини та інших країн українською, російською, польською та англійською мовами. Це, у свою чергу, розширює коло читачів. З початку роботи сайту його відвідуваність була невеликою, близько 70-100 осіб на день, однак поволі протягом 2012 року сайт досяг числа 300 відвідувачів, а в 2013 р. – 500 осіб (при цьому на вихідних відвідуваність падає до 300). Ці цифри є певним успіхом для спеціалізованого сайту. Закономірно, що наразі найбільше відвідувачів із Києва, друге місце – Львів, третє із значним відривом – Харків, четверте –Дніпропетровськ. Зрештою, п’ятою йде Полтава.

Наукова комунікація відбувається в спеціальній групі на фейсбуці, на сьогодні учасниками групи є 1157 осіб – переважно істориків з багатьох країн світу. Серед них є, як студенти та аспіранти, так і «кити» у морі гуманітарних наук: Георгій Касьянов, Олексій Толочко, Сергій Єкельчик, Андреас Умлянд, Олександр Еткінд, Марк фон Хаген, Пьотр Кроль, Андреа Граціозі. Завдяки даній групі редактори сайту мають змогу відстежувати реакцію спільноти на тексти (по кількості лайків та коментарям), а читачі – вести дискусію довкола публікацій. Комунікативний потенціал на цьому не вичерпується, учасники спільноти щодня розміщують мінімум 5-6 власних «наповнень» – оголошення про конференції чи конкурси грантів, посилання на корисні ресурси чи публікації, тексти книг. Мережа стала можливістю попросити про допомогу та отримати її, звичним явищем є звернення: «допоможіть визначити особи людей на цій світлині», або ж «друзі, допоможіть знайти певну інформацію». Група об’єднала професійних гуманітаріїв (істориків, журналістів, митців), котрі мають велике коло спільних інтересів. однак, звісно, що не варто змальовувати ситуацію в надто вже пасторальних тонах. Досвід спілкування буває і негативним, дискусії можуть переходити на особистості та критику заради критики. Показово, що професіонали найбільше втрачають терпіння на темах провокативних і для широкого загалу, так за два роки я ще не бачив жодної сварки довкола проблем, скажімо, ранньомодерної історії, але помітив цілу купу особистих образ в коментарях до текстів про УПА, Волинську трагедію чи подібні теми. Це свідчить про відсутність корпоративної етики, принаймні в частини читачів та дописувачів, невміння вести дискусії та відсутність конструктивних пропозицій. З іншого боку, а де ще набувати конструктивного досвіду та вчитися цивілізовано вести наукові дискусії, як не в такій спільноті?

Спільнота historians.in.ua таки вчить і цілеспрямовано налаштована на співпрацю та підтримку молодих дослідників. У першу чергу для них діє рубрика «авторська колонка», де публікуються роздуми, враження від літніх шкіл, дражливі моменти наукової біографії. Останнім часом поповнення рубрики концентрують переживання переважно довкола євроінтеграції та Майдану, це показує головні болючі точки сьогодення. Попередні тексти містили більше особистого, тут пригадується справжня сповідь Михайла Гаухмана про життя до і після захисту дисертації. Зрештою і сама «посада» запрошеного редактора місяця, котра передбачена для молодих людей є гарною школою редакторської роботи, пошуку матеріалів, спілкування з дописувачами, адже інколи добрий матеріал доводиться витягувати проханнями, нахабністю та лестощами (тут чітко позначається брак автури, що охоче пише для інтернет-ресурсів якісні тексти, ситуацію не виправила навіть певна гонорарна політика). Важливо, що під час редагування з’являється можливість опублікувати роботи своїх молодих, ще не відомих колег, та зробити промоцію їхніх досліджень.

Що до колег, то сайт таки об’єднує. Це важко висловити письмово, але з’являється якесь емоційне відчуття приналежності до простору historians.in.ua. Воно проявляється, наприклад, на конференціях, коли зустрічаєш людей знайомих тобі по публікаціях чи коментарях на фейсбуці. Так було восени 2012 року, коли організатором однієї з міжнародних конференцій молодих істориків був редактор сайту Володимир Маслійчук, тоді до участі в зібранні було запрошено багато учасників групиhistorians.in.ua. Я зміг «наживо» познайомитися з Андрієм Домановським (Харків), Михайлом Гаухманом (Луганськ), Вікторією Бойко (Луцьк), Олександром Панкеєвим (Київ), Анною Олененко (Запоріжжя) та іншими прекрасними істориками. Вони стали моїми друзями, допомагали з пошуком текстів на сайт, ми продовжуємо активно спілкуватися й сьогодні. Подібні контакти, поряд із можливістю щодня читати якісні історичні тексти та бути в курсі наукових новин є великою цінністю для аудиторіїhistorians.in.ua Не так давно заради розваги один із читачів оцінив вартість сайту (за допомогою відповідних програм) в кругленьку суму. Але звісно, що та програма все одно не врахувала наукову вартість текстів, емоційне поле спільноти, відчуття ліктя, цінність дружніх відносин, котрі притаманні простору historians.in.ua. Сайт дійсно сприяє самоорганізації специфічної спільноти з її традиціями, манерою спілкування, та створює своєрідний науковий простір – простір historians.in.ua.

 

Ігор Сердюк, кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

,

Comments are closed.