top

МАГ/The International Association for the Humanities     ЖУРНАЛ МЕЖДУНАРОДНОЙ АССОЦИАЦИИ ГУМАНИТАРИЕВ | Volume 5, Issue 1 (34), 2016.

Українська візантиністика: співпраця у мережі

Twitter ButtonGoogle+ ButtonFacebook Button

Якось у розмові з Людмилою Тарнашинською під час Першого Конгресу Міжнародної Асоціації Україністів, що відбувався у Києві 27 серпня – 3 вересня 1990 р., Ігор Шевченко, чиє ім’я не потребує згадки поряд з ним численних наукових титулів й регалій власника, шкодував через те, що «…не відчув суб’єктивної потреби між … знайомими чи іншими доповідачами простежити … візантійсько-українські зв’язки, незважаючи на те, що Україна є однією з частин цього Радянського Союзу, який ще існує, де є автентичні візантійські пам’ятки». Подібну ситуацію понад двадцять років потому зауважила у нещодавньому інтерв’ю газеті «День» Наталя Яковенко, яка висловила, зокрема, таке: «По всій Україні не існує такої науки, яка називається візантологією. Є тільки окремі її паростки…, але цього ж недостатньо, щоб провести конференцію. Мені це здається величезним упущенням, тому що в Україні не розвивається, не культивується аналіз тих зв’язків і того великого культурного контексту, в який була втягнута Русь із перспективи візантійської політології. Київська Русь сформувалася під знаком візантійської культури, цивілізації, духовності, церкви тощо. Цим питанням присвячено багатющу літературу. Не впевнена, чи ця література вклалася б тільки в бібліографічний перелік, що вмістився в кілька товстенних томів, – це міжнародна проблема. Але, на жаль, вона саме міжнародна, а не українська». Нарешті, вже у зовсім свіжій статті в «Дзеркалі тижня» Іван Верстюк згадав, що ще 2006 р. «у книгарнях придбати бодай якусь сучасну українську працю про Візантію було практично неможливо», зауважиши, що «нині ситуація із цим трохи краща, хоча й ненабагато».

Значною мірою саме через брак фахового середовища, а не лише через майже повну відсутність фінансування талановиті українські фахівці орієнтуються на контакти із закордонними спеціалістами і працю в зарубіжних візантиністичних центрах. Вони не бачать жодної перспективи і можливостей для роботи в Україні, як, приміром, випускниця Львівського національного університету імені Івана Франка Катерина Ковальчук: «В Україні взагалі немає університетів, де цим займаються. Є деякі кафедри, де лише викладають візантиністику. З моїм профілем дуже обмежені можливості. Всі університети мені відмовляють. А на інші роботи не беруть, бо кажуть, що мені буде нецікаво з такою освітою». Після закінчення рідного вишу К. Ковальчук продовжила візантиністичні студії в Оксфорді та Центральному європейському університеті в Будапешті, а потім, не знайшовши жодних можливостей для продовження своїх досліджень в Україні, відбула до США та Швайцарії.

З огляду на це актуальними залишаються будь-які спроби творення спільного інформаційного поля української візантиністики, однією з форм якого став проект візантиністичного сайту «Василевс. Українська візантиністика». Цікаво, що саме на цьому ресурсі українські візантиністи активно обговорювали як висловлювання Н. Яковенко, так і думки К. Ковальчук. Уже сам цей обмін думками засвідчив не лише існування української візантиністики, її тематичне та географічне розмаїття, але й потребу дослідників-візантиністів у спільному інтелектуальному середовищі, яке спроможне було б як стати дієвим механізмом сприяння (принаймні інформаційного, якщо не інституційно-організаційного) розвиткові візантинознавчих студій в Україні.

Історія сайту «Василевс. Українська візантиністика» почалася з вересня 2006 р., коли ще аспірантом і переважно для особистих потреб впорядкування лавини інформації з візантиністики, я створив на базі сайту Східного інституту українознавства імені Ковальських візантинознавчу новинарну сторінку. Вже за кілька місяців вона почала привертати увагу колег-візантиністів як в Україні, так і поза її межами, що стало підґрунтям, зокрема, і для ближчого знайомства з кількома колегами з інших українських наукових центрів – Олегом Файдою (Львівський національний університет імені Івана Франка), Олегом Луговим (Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), Дмитром Лукіним (тоді – Київський національний університет імені Тараса Шевченка) та Дмитром Гордієнком (нині – Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України). Усі вони, тією або іншою мірою, час від часу долучалися до роботи, допомагаючи у розробці структури й дизайну сайту, наповненні його тематичною інформацією. Через рік після створення сайт «Василевс. Українська візантиністика» було презентовано колегам під час роботи секції «Проблеми візантинознавства в сучасній Україні» і круглого столу українських візантиністів, які відбулися 25–27 жовтня 2007 р. у Харкові в рамках V Дріновських читань «Російсько-турецька війна 1877–1878 pp. та історична доля болгарського народу». Інформаційний ресурс викликав жваве обговорення, чимало цінних порад, мірою можливостей, було враховано під час його подальшого вдосконалення.

На жаль, суто технічно створений у 2006 р. сайт був далеким від досконалості. Недопрацьована програмна основа, «сира» структура з кількома зайвими, нічим не наповненими або ж неробочими рубриками, аматорське оформлення, неможливість відслідковувати коментарі й відсікати спам, і, зрештою, часті проблеми з доступом до сайту внаслідок нестабільної роботи серверу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, на якому сайт було розміщено, не дозволяли йому повною мірою виконувати заплановані завдання. Траплялося, що доступ до «Василевса» був неможливим для користувачів Інтернету впродовж кількох і навіть кільканадцяти днів (!), що аж ніяк не сприяло зростанню популярності інформаційного ресурсу. Вагомим негативним чинником була також нерівномірна оновлюваність новин на сайті – часом новинарна сторінка «простоювала» кілька тижнів, а потім раптово оживала на один день, у ній з’являлося з десяток новин, – і вона знову надовго завмирала. Нарешті, внаслідок недосконалого програмного забезпечення і неможливості відслідковувати коментарі користувачі мережі, навіть ті, хто зареєструвався на сайті, або взагалі не могли отримувати повідомлення про нові публікації на «Василевсі», або відбувалося це нерегулярно, з великою затримкою. Наведені недоліки за доби швидкісного Інтернету зводили ефективність сайту майже нанівець. Особливо дошкуляла нестабільність роботи університетського серверу. Тому, зрештою, було прийнято рішення перевести «Василевса» на іншу, відкриту платформу, для чого було обрано блог WordPress.

Від середини грудня 2010 р. робота інформаційного ресурсу стабілізувалася. Мало не щодня з’являються нові дописи, про які зареєстровані користувачі «Василевса» (таких на сьогодні нараховується понад 100) мають змогу дізнатися завдяки стабільній електронній розсилці. 28 квітня 2011 р. відбулася презентація оновленого ресурсу «Василевс. Українська візантиністика» учасникам з’їзду Міжнародної асоціації гуманітаріїв у рамках Міждисциплінарного наукового семінару «Візантійська традиція в Україні», організованого спільно кафедрою історії стародавнього світу і середніх віків історичного факультету і кафедрою українознавства філософського факультету, Центром українських студій імені Д. І. Багалія і Східним інститутом українознавства імені Ковальських. Інформаційний ресурс викликав чималий інтерес з боку гуманітаріїв як з України, так і з-поза її меж, які відзначили перспективність створення і розвитку такого роду тематичних блогів або сайтів. Дійсно, як показують відгуки колег у коментарях до окремих публікацій, «Василевс» послуговується дедалі більшою увагою як в Україні, так і поза її межами. Відзначимо також, що все частіше посилання на нього з’являються на тематичних ресурсах Україниблизького і далекого зарубіжжя, а окремі новини з нього передруковуються на інших інформаційних ресурсах, зокрема й закордонних. На окрему згадку заслуговує той факт, що на англомовному блозі «Byzantine» «Василевса» (з посиланням ще на його першу версію) позначено як «Ukrainian Byzantine institute journal».

Поза сумнівом, зростання популярності ресурсу обумовлене його інформаційним наповненням. Колегам-візантиністам цікавим є, перш за все, розділ «Статті», який містить електронні варіанти (або перепосилання на повні електронні варіанти) наукових і науково-популярних статей українських науковців. Нерідко, видані у збірках з дуже малими накладами вони відразу стають бібліографічною рідкістю, важкодоступною навіть у найближчих містах України, не кажучи вже про зарубіжні країни, й тому «Василевс» в цьому плані виконує вкрай важливу функцію поширення наукової інформації серед колег. Не менш важливим, ніж «Статті», є розділ «Анотації», в якому надається коротка інформація про книги з візантиністики, опубліковані в Україні (йдеться як оригінальні дослідження, так і про переклади). Часто саме звідси колеги, особливо з-за кордону, дізнаються про нові монографічні дослідження українських колег. Розділ «Захист дисертацій» містить анотації і автореферати дисертаційних досліджень, захищених в Україні. Зауважимо, що на сайті їх нараховується понад 40 від 1998 р. Доволі значна кількість досліджень за останні 15 років у такій складній «орхідейній» дисципліні, якою є візантиністика, попри різний рівень і якість самих праць, переконливо засвідчує, що українська наука про Візантію існує й має перспективи для подальшого розвитку.

Цікаво згадати, що завдяки оперативному оновлюванню сайту й прискіпливій увазі його команди до всього, що відбувається в Україні в царині візантинознавства, інформація про нові дисертації з’являлється на сайті завчасно, ще до захисту. Супроводжувана повним електронним текстом автореферату це дозволяє зацікавленим фахівцям оперативно відреагувати на подію, наприклад, підготувавши відгук на автореферат. Вважаємо це важливим прецедентом формування тематичної спільноти науковців, яка, за допомогою сучасних засобів комунікації здатна застосовувати значно більш дієві механізми інформування і взаємодії, ніж традиційно передбачена вимогами щодо захисту дисертацій розсилка автореферату до провідних бібліотек України і закордону за так званим «обов’язковим» списком. Корисними для фахівців є розділи «Конференції», «Рецензії», «Гранти, конкурси, програми», «Наукова хроніка», а для більш широкого кола зацікавлених візантійською тематикою – «Анонси» (де йдеться про найближчі події в Україні, пов’язані з візантинознавчими студіями), «Новини візантиністики», і, нарешті, особливо «Візантійські віддзеркалення», «Візантійські відлуння», «Візантійські відповіді», «Візантійські вмотивування» та «Візантія і сучасність». У них, відповідно, йдеться про о́брази Візантії в українській і світовій літературі (містить як оригінальні, так і перекладені твори), світовій музиці, а також рецепцію візантійського цивілізаційного спадку Україною і, ширше, слов’янським світом.

Отже, з матеріалами суто наукового характеру – статтями, авторефератами дисертацій, анотаціями монографій, інформацією про наукові конференції, гранти, стипендії програми тощо, – сусідять матеріали науково-популярного характеру, які розповідають як про історію й культуру Візантійської імперії, так і про сприйняття Візантії в сучасній художній літературі, музиці, політиці. Інформаційний ресурс є, таким чином, корисним як для вузького фахівця – візантиніста, так і для всіх, хто цікавиться історією та культурою Візантійської цивілізації. Як показує досвід роботи над сайтом, цілком слушними є наведені у епіграфі слова Януша Вишневського про перебування усіх корстувачів Інтернету «на відстані витягнутої руки». І «треба лише знати, як цю руку простягнути», щоб самостність у мережі змінилася на співпрацю.
Андрій Домановський – візантиніст історик й археолог; кандидат історичних наук, доцент кафедри історії стародавнього світу та середніх віків і кафедри українознавства Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна; начальник Археологічної експедиції «Цитадель» Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (Національний заповідник «Херсонес Таврійський»); ініціатор створення, розробник і головний редактор сайту «Василевс.

,

Comments are closed.